В глухій ночі горобиній
Знявши хрестика з грудей
На гріха ступив стежину
Проти Бога і людей
Спалахнули разом свічки
Після слів які доп'яв
Із старої диво-книжки
Що на кварту обміняв.
Люстро чорним запинає
Мов торішнім кізяком.
"Що звелиш?" - воно питає
"Жить не хочеш кріпаком?
Прагнеш спекатись недолі,
Чи прожити аж сто літ?
Змогу переплисти море,
Вберегтись од горя й бід?
Чорні брови, карі очі
Що відмовили тобі?
Перваку, залити очі
Щоб не муляло в журбі?
Мо' хатиночку біленьку,
Власну пасіку, садок?
Щоб не лаяла миленька,
Коли з кумом йшов в шинок?
Загадай усе що хочеш!"
"Все?" "Нечистим присягнусь!
Ну окрім лиш Райських кущів...
Бо туди мені - адзусь!
Загадай! І крапелину
Мені крові залиши.
В знак того що як загинеш -
Спадкоємець я душі.
То країну, може,хочеш
Де ти будеш царювать?"
"Та вгамуйся вже. Торочиш..
Де усе оте дівать?!"
"Добре, думай сам козаче"
Підморгнула тінь з люстра
Та дивись, щоб твоя мрія
Не була украй проста.
Якщо вигадати зможеш
Що здійснить не в силах я
То отримаєш що хочеш
І душа буде твоя!"
"Та помовч уже,нечистий,
От їй-бо, перехрещу!
І зідравши шкуру чисто -
На латки чобіт пущу!"
В тіні гумор де й подівся...
"Ну,а зустріч влаштувать?"
"Залюбки! Не встигнеш мовить
Будеш в сінях вже стоять!"
"Ну коли отак все вільно...
Щоб отямитись мені
Біля того хто постійно
Є на чалому коні!"
Далі буде.
Потрошки навіть легше читається)Публікуйте - люди прочитають і, сподіваюсь, оцінять 
,бо вірш того вартий )
