Моя найкраща, рідна Батьківщина,
Проснулась ти від пострілів війни.
Обпаленими вітами калини
Низенько нахилилась до води.
Холоне кров у жилах безупинно.
Ворон все кряче і не замовка.
Могили зачорніли із хрестами -
Це все орда московська принесла.
Твої соколики відважні, Україно,
Такі тут молодесенькі лежать.
Поля засіялись героями-синами,
І плачуть ангели із неба й голосять.
Що ж ти накоїв з каменю ти кате?
У час недобрий мати родила.
Краще втопила би тебе малого.
Скільки б людських життів би вберегла.
Вже зовсім скоро, виродку нікчемний,
За душі згублені невинних відповіш.
І не сховаєшся у бункері підземнім.
Потворо, в пеклі скоро ти згориш.
Ти думав, нелюде, що будем зустрічати
Твою орду із квітами в руках?
Яка несе руїни, смерть, проляття,
Небачене у найстрашніших снах.
Зняла росія з себе хитру маску -
Загарбниця з зубами хижака,
Яка так підло, нагло і цинічно
У очі дивиться, а в серце ніж встромля.
Боже прости за помисли лихії.
Я ненавижу підлих ворогів,
Що діточок малесеньких, невинних,
Безжалісно позбавили життів.
Ніколи Україна не забуде
Своїх героїв, відданих синів.
Що так безстрашно взяли в руки зброю,
Щоб захистить народ свій від “братів”.
Ні клаптика землі, ані свободи
Гордий народ наш точно не віддасть.
За Батьківщину підемо під кулі
І проженем з ганьою цю напасть.
Весна іде... Ми так її чекали.
Але сумна вона й душа болить.
Із згарищ воскресає Україна,
Згорьована та міцно так стоїть.
