Про що ти сниш, Париж,
У музиці своїй немов юнак сховався,
Ти наче загадка, омріяний престиж,
Здається, просто в когось закохався …
І я ось тут між вуличок твоїх,
Дещо принишклих шевальє - будинків,
Гамую свій життя шалений біг,
Сяду на каву на якусь хвилинку …
Так Анна з Києва колись сюди прийшла.
Здивована: не затишно як вдома …
Своє щось у цю велич привнесла.
Чуже – воно і гамірно, і втома …
Вона і він біжать собі навстріч.
А ось іде з придбаннями знайома.
А ось дихнуло подихом сторіч.
Закрила очі. Кави запах. Вдома …
Бруківкою по вуличці пройдусь.
Щось нагадало. Наче я у Львові.
А може з Жанною в уяві обіймусь.
Тримайся, дівчино. Ми у твоєму колі …
Вогню б Свободи ще маленькі крила.
Душа б моя по – іншому горіла.
Якийсь домашній трішки цей Дюма …
Коли в Парижі, ти вже не сама …
Може я серцем скоро прикиплю,
До цього міста, яке так люблю,
І лиш у сні літатиму додому,
Бо чужина дарує часом втому …
туди ше небагато ... а от Італія, Португалія ... але це більше такий ліричний відступ ... без глибини проблем ... а лише про почуття
