|
Проза - Petro Kukharchuk, поезія - Леся Утриско
Лад
Ти не знаєш чому,
і не відаєш, звідки тривоги.
Все тугіше натягує обрій свою тятиву.
Прямо в яблучко серця
націлене вістря епохи,
У якій у ладу я лише із собою живу.
Михайло Жайворон
Знову блукаємо по своїх непереможних страхах, неначе в забутому старому селищі Пулини – хто ми і куди наший шлях?
Коло, у колі, як так? Чужі не чужі мені, й я їм. Очима торкаються мене, одна джерельними думками, інша звабними.
Хіба розуміння мовчання жінки додає радості в життя? Вкотре непрочитане перечитую в очах і знову блукаю по чужих думках. Нам на потяг вечірній, і майже ціле життя розбирати трикутник, який у кожного свій.
Ролей головних немає, лиш американо два й експресо. П’ємо, шукаємо сенсу у житті, але там кожен сам собі чужий. Просити марно, усіх колись прочитають, чужі й не чужі, нікуди подітися.
Мовчимо. Не хочу, щоб вони відчули моє дно. Бажання манять не пізнанням літер, а джерельністю душі. Боже, дай моєму серці справжності, надійне сховище думкам.
Знову спека танцює роковий танок… Темніє у моїх очах… Хтось просить льоду у «Мохіто». Щезає відчайдушний страх поволі.
Доленько! Розкажи мені, допоки полудень не перетік у вечір, який той шлях до себе?
Самітна, пішла, розчинилась, мужності не вистачило.
Ховатися за спекою – то марне. Щезай, бо не терпітиму завершень вигаданих Мойрами.
Немає слів. Пробачень не буде. Лише в тебе у спеку кригою скована душа – не льодяною.
Мені, як вам, до справжності лічені хвилини, і майже ціла вічність, щоб віднайти себе в собі.
Найтяжче здійснив – у ладу із собою жив.
©Петро КУХАРЧУК 11.01.2021 – 25.10.2021
Береги ріки Кам’янка, м. Житомир
24.10.2021
#світлина©Петро КУХАРЧУК
О, Доленько, Доле, присядь на порозі зі мною,
Так хочу багато спитати тебе про життя,
Востаннє розмову я вів у вітрах сам з собою,
Шукаю розради в тобі, та твого укриття.
Обнявся мій страх із мовчанням самотньої жінки -
Ну хто ми такі, що згубили дороги свої?
Листаєм в життєвих книжках пожовтілі сторінки,
Чужі із чужих, що звабливі з бездушних боїв.
Шукаю свій шлях, не чужий - шлях до себе самого,
В нім замкнуте коло - не можу відкрити думки,
У хаосі злив, у справжності часу земного,
У вічності вимірів мої, лиш мої роки.
Ховатись за спекою, душу згубити в морозах,
Тікати від себе? О, доленько! Це не моє,
Прийму за причастя весняні освячені грози,
Обряди плету, хай життя тебе, доле, снує...
Найважче звершу - проживу наодинці з собою,
Підказки чекаю, а ти одиноко мовчиш...
О, Доленько, Доле, присядь на порозі зі мною,
Наситимось разом з тобою незвершених тиш...
#лесяутрисковоробець
ID:
930519
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.11.2021 22:43:12
© дата внесення змiн: 10.11.2021 22:46:15
автор: Леся Утриско
Вкажіть причину вашої скарги
|
