Внуку Артему
На полі ми з м’ячем в бою:
Ось грізно він летить на мене,
Тож настанови роздаю
Захисникам, та тиск шалений.
Суперник знову б’є м’яча,
В дев’ятку цілиться невдало –
Його відбив я на «Ура!»
І на могутнє слово «Браво!»
В ворота знову м’яч летить,
Суперник з ніг мене збиває –
Свисток судді чомусь мовчить –
І гол в ворота пропускаю…
Гам ураганом пролетів
По переповнених трибунах –
На ешафот смиренно брів,
Хоч винуватим і не був я.
А в другім таймі били м’яч
Супернику в ворота мітко,
Хоч трохи і було невдач –
«Дев’ятки» витягав я чітко.
Ревів звитяжно стадіон –
Героєм став незаперечним.
Я вже не йшов на ешафот,
Я був сміливим і безпечним.
А після матчу, як завжди,
Сиджу і травми відмічаю –
Коліна треба вберегти,
Про дріб’язок я забуваю.
Та майоріння прапорів
І тіл в екстазі коливання
Я б проміняти не хотів
На безтравмове існування.
