Меж холодних сірих стін
У панельній домовині
Лежиш ти знов на самоті,
В’язким сумом оповитий.
За брудним старим вікном
Хмуре небо нависає,
У крихке туманне скло
Слізлива осінь зазирає.
Вона скиглить і реве,
Немовби зранена тварина,
Гіркими клятими слізьми
Гепа, стука по землі,
Зве і манить все до себе,
В обійми прокляті свої.
Бісів вітер тарабанить,
Свище, виє і кричить,
Лупить в сучі барабани,
Каже, що тобі не жить.
Насправді так воно і є,
Бо ж ти уже неначе труп,
Давно всередині гниєш,
Не відчуваєш синіх губ.
Ти ходиш, бродиш в цьому світі,
Тиняєшся немовби дух,
Щораз у натовпі мінливім,
Серед гіпсових облич,
Той образ ти шукаєш милий,
Той лик тендітний і м’який,
Ту давню невисоку постать,
Яка немов потворний шрам,
Що врізаний у кору мозку,
Як вірусу убивчий штам,
Який уп’явся тобі в груди,
Куди не глянь - він є повсюди,
З тобою ходить по п’ятах,
Вбиває, мучить, роз’їдає
Й кінця-краю тут немає.
Думки як ті паскудні черви -
Їх просто сотні в голові -
Твій мозок зжерли вже дощенту,
Погризли нутрощі усі.
Ти порожнистий, просто лялька,
Непотріб, зшитий із тряпок -
Ні почуттів, ні сил піднятись,
В майбутнє щоб зробити крок.
Хотів би ти щось відчувати,
Хотів би жити, як усі.
Насправді жить, не існувати!
Та це лиш марення пусті...
Отак лежиш ти межи стін,
Твоя квартира - домовина,
Ти просто труп, просто кадавр,
Це не для тебе кожна днина.
За вікном ридає небо,
Свище вітер, завиває,
А в крихке бруднюще скло
Холодна осінь зазирає...
ID:
927100
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.10.2021 09:33:21
© дата внесення змiн: 05.10.2021 09:33:21
автор: sadness_&_sorrow
Вкажіть причину вашої скарги
|
