Юний мій друже, ти по вуха в лайні,
Адже знову повис над проваллям зневіри.
Чутлива душа твоя знов у вогні,
Але станеться знов все не так, як хотів ти.
Інколи гріє той вогонь тобі груди,
Проте він їх і спалить, мов солому, до тла.
Правду говорять досвідчені люди -
Біда не приходить у гості одна...
Тобі прямо сказали, що не варто цього,
Але ж ні! Серцем керуєшся, бо ідіот...
Мозок послухав би! Та кого...
Верховодить не розум - почуття тут пілот...
Давай тільки чесно, щоб було все, як є -
І сам про цю хрінь ти достоту не в курсі:
Чи то багаття розлоге, палке, молоде,
Чи старезне вугілля, що ще жевріє досі...
Хоч би що там було, а від цього лиш гірше -
Під грудьми в тебе камінь, горло давить клубок,
Ти блідий і похмурий, наче мрець в домовині,
Назад не звернеш, вперед не зробиш вже крок.
Ти хочеш волати про це на весь світ,
Стогнати, ридати й рвати волосся,
Але натомість тримаєш це все в голові,
Лиш тихесенько шепчеш про допомогу під носа.
Що і як буде далі тобі невідомо,
Та одне точно знаєш, друже мій, наперед -
Знову впадеш у провалля зневіри,
Знову туга страшенна тебе обійме...
