Знаєш, трапилась дивна оказія
Ненавмисне про все забути.
Тимчасова амнестична афазія,
Яку треба, як кару відбути.
Дав цей світ мені трохи спОкою,
Насолоду німим мовчанням.
Була доля надто жорстокою,
Випробовувала повчанням.
Натякни хоч бодай яке воно -
Це минуле, що в вічність кануло…
« Я кохаю!» - зізнайся впевнено,
Щоб мовчання, мов сніг, розтануло.
Кажуть – це системне порушення,
Збій вербального спілкування.
Лікарі прогнозують зрушення,
Ну а поки - лише листування.
Я колись заговорю римами,
прокричу відчайдушно віршами.
Почуття ці були незримими,
та від того зовсім не найгіршими.
І поволі відновиться мовлення,
Та про що вже тоді говорити?
Я вірші не пишу на замовлення,
аби душу чиюсь підкорити.
