Ці кілька слів життя засіяли насінням,
Душа їх вперто, не надіючись, чекала,
Свою спустошенність гілками прикривала,
Журливо дивлячись на вирване коріння
Отих дерев, чи може квітів непророслих,
Що залишились міражами десь у мріях,
Слізьми щасливими заплутавшись у віях,
Поміж розкаянь в серці визрівших, дорослих...
А ці слова...ці кілька слів, мов океани,
Теплом омили майже висохле коріння,
Життя западини засіяли насінням,
І проросли поміж гілок, немов тюльпани...
***
