« – А я в попа обідала, –
сирітка сказала...»
Т. Шевченко
І
Важко із віком у ногу іти...
бути й не бути... на Ви і на ти...
інші часи і герої,
тільки немає ясної мети,
і не міняються ветхі світи
нашої долі земної.
ІІ
Що не епоха – то ера біди...
що не видумують черті –
бідному вийти сухим із води
можна лише після смерті.
Що не реформа – то, ніби, парад
злої наруги й полуди.
Шут реставрує вонючий фасад
олігархії і суду.
Хто винуватий, не знає ніхто...
зайві дебати і лайки.
Перемагає відсотків на сто
чадо народу – Незнайко.
Видно йому, наче із каланчі:
мухи, пожежі, котлети...
о... і совок помічає вночі,
ніби, видющі усі читачі,
а не писаки-поети.
ІІІ
І не п’яниці, і не без ума,
маємо дулю у жмені,
поки копійки на ліки нема,
нумо, малюймо зелені.
Та й економимо... на комірні...
може, на чорні... обіцяні дні...
рівні ми... і, Боже... вільні...
Кожна новація б’є по мені.
Є ще надії... на зміни одні
і на попові обідні.
