Марія Адріан – 16-річна учасниця антиякобінського повстання в Ліоні у 1793-му році. Згодом повстання було придушене республіканськими військами, і Марія Адріан була заарештована. «Як ти могла воювати проти своєї Батьківщини?» - спитав у дівчини один із суддів, на що та відповіла: «Навпаки – я захищала її та рятувала від гніту». Марія була страчена на гільйотині 24 грудня 1793-го року.
Під вартою ввійшла у трибунал
Рішучою поспішною ходою,
Її лиця обточений овал
Палахкотів незламністю твердою,
Не трепетав сідих очей метал.
Хоч їй лише сімнадцятий минав,
Вона вже стала «ворогом народу».
Коли Ліон гармати виставляв
На якобінські «рівність та свободу»,
Вона була поміж повстанських лав.
«Як звать тебе?»-«Марія Адріан.»
«Чи визнаєш тяжку свою провину,
Що в юрмищі негідників-містян
Ти зрадила народ та Батьківщину,
Стріляючи в свідомих громадян?»
Марія в очі глянула судді:
«Я визнаю, що в лавах роялістів
Республіканцям встала на путі!
Як майже всі, що мешкають в цім місті,
Чинила опір вашій я орді!
Одного лиш не визнаю вовік –
Що я Вітчизні зрадницею стала!
Я не могла дивитись віддалік,
Як ваша влада Францію терзала,
Мов зграя ненажерливих шулік!
Любов, месьє, до рідної землі
Й покора тим, хто взяв підступно владу,
Це досить різні речі взагалі!
А ви кругом підозрюєте зраду,
Де чується вам слово «королі»!
Для вас «народ» – це купка верховод,
Що правлять бал в Конвенті, в Асамблеї,
Це й газетяр, і вбивця-санкюлот…
А жителі Ліону та Вандеї?!
По-вашому – вони вже не народ?!»
«Кінчай базікать! – гаркнув їй суддя. -
Усе мені з тобою зрозуміло!
В тобі нема і тіні каяття!
За вчинене тобою підле діло
Ти маєш буть позбавлена життя!»
Її чекав назавтра ешафот –
Як і всіх тих, хто входив у «бандити»,
У «зрадники Вітчизни», в «не народ»,
Тих хто посмів Республіку хулити,
Їм лише смерть могла заткнути рот...
"вчинене тобою" – гібридний зворот, канцеляризм, неприпустиме;
скорочені інфінітиви припускаються в прямій мові, та не в авторській. в передостанньому рядку можна краще: "тих, хто посмів Республіку хулити"
