затискають
в куток і вирують: турбота
через промені
сонця не помітила дрота
через світло
вечірнє осліпну й забуду
що усе
ненормальне придумали люди
кораблі мої
з гавані вийдуть й осядуть
від ваги
сподівань і очікувань свята
все сміття
що сторонні на мене звалили
не моє:
і цей спогад додасть гору сили
як мотузкою
стягне хтось доступ повітря
варто
вчасно згадати що у мене палітра
трохи більша
ніж сіре, глевкé, і горбате
кожен
колір для світу тут здатен обрати
кожен
образ і стиль, чи дитина, каблучка
тільки я
визначаю, що черкає ця ручка
а надії
і розмір чужого "повинен"
за порогом
лишу, хай безслідно загине
