Не можу сказати, що це все так просто,-
Любити, кохати, прощати тебе.
Пшениця так виросла в рік високосний,
розмови тепліли в доли́ні стебе́л.
Сиділи й смерка́ло повільно у небі,
і коні дзвища́ли собі́ про земне,
в жагучій до те́бе була я потребі,
а ти повторяла, що це все мине.
Як тихо у полі співали нам зорі,
і капали роси на сей чорнозем,
з очей, що для інших такі суворі,-
тобі́ посадили буке́т хризантем.
Зама́ються квіти у жовтому літі,
багрянцем зігріють самотні поля,
прийду́ я до них де б не була у світі,
спитати, як склалася доля твоя.
