Жила й дотримувалась правил,
Бо жінка не заміжня я.
Туди не йди, на того не дивися,
До того не засмійся, бо жінка в нього є.
Здавалося, кому до мене діло?
Живу як можу, виховую дітей.
Та ні, було й у слід кричали сміло
І з чим хотіли лізли до очей.
Хоча нікому зла не причинила
Й не лізла у чужу сім*ю,
Але приниження і зради пережила
Й дехто радів, що я це не пройду.
Але від того я міцна ставала
Й тільки подушка знала про мою біду,
Коли були проблеми казали: так їй треба.
Та перед ними навіть не зроню сльозу.
Я працювала вдома й на роботі,
Робила виключно усе сама.
Але і тут знаходять чорнороті
Хоча на них ніде поставить і клейма.
Та діти виросли, онуки народились
І я подалася в краї чужі.
Поїхала, щоб більше не терпіти,
Щоб заспокоїтись моїй душі.
І для душі знайшла я спокій,
Працюю і пишу вірші,
І інколи лиш гіркий спомин
Щемить у серденьку моїм.
Інше життя, тут інші люди,
Кожен живе своїм життям,
Тут вільно дихаю, на повні груди
І Богу дякую за щедрий дар.
