Якось весна постукала в віконце
Й збудила у мені мою «весну»,
Коли півголі грілись ми на сонці,
Обтрушували яблуню рясну,
Де яблучка висіли соковиті –
Жовтенькі, ніжно сяючі плоди,
Уміли й рибу ситечком ловити
І хороводи вчилися водить.
А які чисті роси були зранку!
Такі не зустрічались на віку.
Висіло небо в розовім серпанку,
Зловивши півняче давно «ку-ку-рі-ку».
А ми, ще заспані (напіввідкриті очі)
З коровами – у сивому яру,
Що росами упився після ночі.
Ступаємо, немов по серебру.
Нас немала була тоді ватага
З торбами з молоком через плече…
Батьки ж у полі – вічні роботяги…
За долі їхні біль мене пече…
20.12.2020.
Ганна Верес (Демиденко).