Голова іде обертом...
Знову те саме відчуття дежавю.
Ті самі слова, обіцянки, погляди.
Знову те саме слово "Люблю" .
Наче і не було тієї крапи між до та після,
Ми розтираємо межі, за які заборонено.
А я ж обіцяла... Що ніколи більше...
Не вийду за рамки собі дозволеного.
Я думала що залишила усе позаду.
Я озиратись собі зарікалась не раз.
Розпалена відчаєм, спогадом, правдою...
Я озиралася не раз.
Болючим жалом, пекельною мукою,
Несу усе у своїй голові.
Рана загоїться німою розлукою,
Думала, вірила... Але ні.
Жінка може пробачити все,
Вона сильна, і ззовні й зсередини.
Вона може гордо тримати лице.
Як би боляче її не ранили.
Але насправді за цим лицем,
За цією чарівною посмішкою.
Залишається пам'ять за тим самим днем,
За тією болючою помилкою.
І вона озирнеться назад ще не раз.
Не забуде, буде пам'ятати.
Бо поки болить, то ще не погасло,
Те що змушує нас відчувати.
