Було: і навпрошки, і манівці –
І темний ліс, і зоряна пустеля…
У ракурсі – вікно та біла стеля.
Слова, слова й дешеві олівці.
І де береться? – Бог дає таке,
Аби пустеля у душі розквітла,
Побачиш як народжується квітка.
Враз відкриваєш з болями макет,
Душі торкнулась неба голубінь,
Римують хмари, спогади та мрії.
Забувши смак п’янкої ейфорії,
Ти віддаєш борги всіх поколінь,
Не забуваєш: «Дякую», – за те,
Комусь пусте, а це – твоє спасіння,
Хоча комусь лишень здалося тінню –
Його ти молиш, бо воно – святе.
