« Поезію диктують небеса...»
Думка
Не вірю я уже,
що є готові вірші,
а душу береже
рука, що нею пише.
Іще іти й іти...
А що як, Боже правий,
на спалені мости
веде мене лукавий?
То вила по воді,
то ангели аїду...
По синусоїді
і радощі, і біди.
Сльозу чиюсь утру...
І помічаю знову,
що п’ю печаль стару
за думу полинову.
То іній, то роса
на оболоні квіту
як тануча краса
нев’янучого світу.
У магії ночей
і далі неозорі,
і сяєво очей,
і падаючі зорі.
Метеликом лечу
і понесу у слові
палаючу свічу
гарячої любові.
У течії життя
з нічого виринає
поезія моя.
Та це не означає,
що ці оази раю
описую не я.
Браво! 
