Трагедія в Одесі. Рік по тому…Невимовний біль… І співчуття…
Вже небо хилиться до моря
Неначе сум цей стереже,
Поспівчувати тяжко горю,
А небо душі юні жде...
І падають як сльози квіти
Не на могили, на асфальт,
Викладачі... Пожежник... Діти...
Життям сплатили нашу фальш.
Отанній дзвоник телефону
Перевернув усе життя,
Вони вже не прийдуть додому
Не втішить горе співчуття.
А серед міста наче кратер
Чиїмсь життям до хмар димить...
Які слова цей біль від втрати,
Зможуть на мить хоч притупить.
Вони всі Янголи на небі...
Їм докори уже смішні,
Лише в молитві їх потреба...
Проститься гріх цей нам... Чи ні...?
Галина Грицина.
