Він:
(читає вірш)
«То дитинство землі — життя лісового потічка;
Все стоїть,
а кришталь витіка, витіка...
А як круто зверта —
протіка поміж пальцями крон —
вже як юна ріка
А до сарн промовля і до неба — то чаша, ріка
А десь витік невидимий ніби сльоза уві сні »
Вона:
На горі щастя я,
наше кохання не вмира.
Душа наша крилата —
аж до раю.
(плаче світло)
Він:
Не виказуй світові
свого щастя...
З боків до переднього плану стягуються Ведена і П’яниця,
віддалік — Хтось в темному
Ведена:
Ізийдіть, духи злі!
Свят, свят, свят
наш Господь Бог!!
(хрестить три рази)
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Амінь!
Хтось в темному падає: «Ох!..» — і вискакує, втікає кішка.
П’яниця:
Стій, Стій! Постій! Віддай моє,
те, що в руці,
що ти взяла у мене! Ти забрала!
(викручує руку Веденій, рве в несамовитості)
Ведена:
Допоможіте!
Чого це він спінивсь, за що?
І всі, крім Духовного вождя, прокидаються й розтягують їх
за руки.
П’яниця:
(зупиняється здивовано)
А що це на мене напало? Чого це
сказився я?
Що це було, хто б мене спитав?
Що мене скручує?
Пропащий чоловік я... Чому?
Духовний вождь:
(вві сні)
Хто я — зоря чи миттєвий болід?
За мною знов змикається темнища.
І зуби неудачі рвуть полишених.
Запалюйтесь серцями вслід.
Паліть, паліть — дивіться в Небо вишнє:
Що принесе політ?
(пробуджується)
(До нього приносить Повію.)
Повія:
Підем до низу.
Духовний вождь:
Вірю тобі, душе, котитись легше.
Слабких підчепиш.
(Повія здивовано відходить.)
Духовний вождь:
(вслід говорить)
Поезія починається із здивування...
Це перемога із всіх вищих —над всіма нижчими.
(вже філософськи)
Хто не дивується нічому —
для того схема є:
закриття душі — міщанство — і духовна смерть...
Я сам собі дивуюся завжди!
Вона:
Дивись вгору! що це?
(всі дивляться догори)
П’яниці, що впав, з трави впадає до руки загублений ніж.
П’яниця:
(від жаху)
А-а-а!
Голос з вищого:
Пильнуй Її!!
Він:
(відхиляє рух ножа!)
(Ніж пронизує ліву руку Її.)
(до П’яниці)
Отямся! Це руку підняло на бога! — дитину!
(П’яниця дивиться на свою руку і падає на коліна —
враз протверезівши...)
Вона
(до ножа)
Ой, ти, голубе...
(як жінка, притискає до грудей ножа, що її вразив)
Скільки раз ти... мене вбивав...
(до Нього)
Рука... візьми мене на руки... мій коханий...
Він:
(взяв на руки, прозрів)
Спаси Біг.
Вона:
Яке щастя...
Він:
Не виказуй світові свого щастя...
навіть цим не нав’язуй йому...
Вбігає Підпільний всевидець-поет з гуком: «Гора іде!», посковзується на крові, падає,
дивиться
(в шокові)
Чи добре жінці на землі?
...Чом кличуть після смерті вдів?
Крики збоку. Чоловік з сокирою в несамовитості доганяє свою дружину.
Чоловік з сокирою:
Зарубаю! Книги! Я тобі дам вищі взаємини!
я тобі намучусь!
Я тобі дам операцію на голові! Зарубаю!
Наздоганяє, вдаряє обухом, падають, десь плаче дівчинка, кличе матір
Чоловік з сокирою:
(атавістично)
Н е м о ж у нічого думати...
Філософ:
(оглядається, переходить в поезію)
Попалися!
На кому крутилося,
а на нас окошиться:
вже сокира літає...
(тицяє пальцем в тьму)
Нехай іде, в кого серце чисте!..
(сам до себе)
Що є життя??
(пригинається, накриваючи зверху голову руками)
Продвигнений до вищого:
(з різкістю професіонала)
Насадили на душі презервативи думочок
І ждуть опліднення думкою!
З вищого світу!
І нічого не бачать — тому пітніють!
І позасувало таких «вільних» —
Кого в парламент, кого ще в якусь діру!
Ви ж — тюремники самим собі!!
Вогонь Космічний! Створи його —
хай ти тут і за колючим
дротом.
Не засинайте ж накінець! — Землі кінець!
Бажання жити — це о-го-го-го!!
Вона:
Що ж це таке? —
в мене зовсім порожня голова...
Він:
Оце й я пережив раніше...
Я вже нічого не боюся.
В мене крізь серце ввійшов швидкий вогонь
Буття і тиша.
Тож чую в с е і можу управлять страховиськом любов’ю духу.
Підпільний всевидець-поет:
Ти народився вдруге, — спалахнув у духові!..
(до всіх)
Ідемо, браття і сестри.
Є шлях — у вищий світ.
Ідемо всі, обнімімся!
В с е мовчить. Пропали викривлення психік. Всі повертаються до себе,
стають самими собою.
Він із Нею на руках — виходить із важкого місця
попереду всіх,
поступово в одному, другому й третьому напрямках
коти перебігають їм дорогу, —
йдуть у напрямку до глядачів, і між люди!..
Підпільний всевидець-поет:
............
..............................(дочитаєте у першій книзі — «Деміург»).
1990 р., березень— червень (п’ятого числа).
Київ — Вінницька область — м. Вінниця — Київ.
Забезпечували цілковито: Мати Божа —і Поділля!!
( по мені видно).
Радуйся, бо Тобою оновлюється творіння!
Радуйся, бо через Тебе поклоняємося Творцеві!
Радуйся, Невісто Неневісная!!
Радуйся, Богом вибрана Отроковице, що входом своїм у храм
райські двері відкриваєш нам!
(Зайшло на свято Введення в храм ).
ID:
897061
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 03.12.2020 16:13:21
© дата внесення змiн: 03.12.2020 16:24:37
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
