Ми всі марнуємо свій час
На життя сіре, без прикрас
І заповняємо його
Простим буденним хламом
Не відчуваючи тогО,
Що йдемо справжнім храмом.
Який був створений для нас
І нам відміряно тут час
На Богом обраній планеті
Єдиній квітці голубій
У мертво-чорному букеті.
Нам просто треба зупинитись,
Стати, присісти, подивитись
На все, що поруч, на траву,
На те, що бачиш наяву.
Руки розправте, що є сила,
Відчуйте, що данО нам крила
Злетіти там за неба край
Де полонини й водограй,
Де величаві осокори,
Смереки підпирають гори.
Біжить Черемош, йде Дніпро
Де розливається добро
Не надбане, а Богом дане,
Що знов розквітне, не зів’яне
У кругообігу життя.
Не відкидайте почуття,
Які природа заложила,
Ви ж обрубали свої крила
І , як примара, бредетЕ,
І те не так, і це не те…
Відкрийте душу, протріть очі,
Настане день, минуться ночі.
07.11.2020 р.
