|
Аврора ніколи у житті не бачила такої публіки. Перш за все, треба сказати кілька слів про місця глядачів. Вони були рухомими. Глядач наче лежав у своєму кріслі. Більше того, якщо дійство відбувалося прямо за спиною глядача, крісло поверталося на 360 градусів. Якщо дійство зосереджувалося у верхній частині велетенського акваріуму, крісло різко рухалось угору. Все дійство супроводжувалось емоційними вигуками, обуренням від невдачі свого фаворита та … з жодним натяком на співчуття. "Це ж риби, не люди". У Аврори навіть виник раптом здогад, що якби там були люди, емоції б залишились такими ж. Шоу! Хай живе шоу! Цінності такого життя перетворились у цінності шоу. Це змінити було б надзвичайно складним завданням …
Якби раптом щось пошкодило акваріум, глядачам було б дуже складно покинути такий зал.
Водій президентського мікро-корабля чи краще сказати човна теж був частиною цього шоу. Його круті віражі та рухи навздогін учасникам битви викликали особливі емоції. Його робота цінилася дуже високо. Ще б, найбільша зарплата у країні. Щоправда, найменша невдача могла одразу ж коштувати йому місця праці. Дені Сток не любив невдах. Вони псували йому навколишнє середовище. Так сталося з його іншими дітьми, які просто перестали бути потрібними та успішними. Дені не знав абсолютно нічого про їхнє теперішнє місцеперебування чи навіть життя.
Це були особливі гладіатори. Для битви їм не було потрібно нічого. Довгі тверді вирости пальців, загострені на краях, вражали краще любого меча. Такий рой ударом міцного хвоста міг легко оглушити жертву чи навіть убити. Щоправда у Андрія була перевага. Дещо трансформована рука могла міцно ухопити зброю, за умови звичайно, що щось подібне з’явилося б на полі бою.
Акули … У світі роїв їх не було. Голодні озлоблені … вони наче чекали на найцікавіше, кидаючись один на одного і на екран, за яким уже виявляли явне нетерпіння … такі ж голодні до видовища глядачі. Андрієві навіть здалося, що акули були як з цього, так і з цього боку. Тільки ті у кріслах і чомусь одягнені наче люди.
Дельфіни мали б допомагати. Але у них була своя битва за виживання, яка тривала від самої ночі. Лише кільком вдалося вижити. Від них годі було чекати допомоги для роя …
Одразу з’явився президентський човен. Три крісла, три глядачі …. Жоден з них не привернув Андрієвої уваги. Але він одразу вирішив, що буде користуватися ним, як прикриттям. Вслід за Андрієм в акваріум у прямому сенсі слова вкинули раніше упійманого роя. Андрій здогадувався, що це був хтось з тих, кого посилали вивчити джерело світла унизу у впадині. Це б мав бути сильний і добре підготований рой. Залишалося сподіватися хіба на гнучкість свого людського мозку, який рятував ще й не в таких ситуаціях.
Спочатку незнайомий рой наче не помічав Андрія. Йому потрібно було означити господаря у суперечці з акулами. Кілька вправних рухів пальцями – лезами, кілька розрізаних тіл … і акули знову зайнялися собою та дельфінами. Андрій тримався з протилежного боку президентського човна і поки що не попадався на очі настроєному на відчайдушну битву рою. Аж ось той помітив новачка. Нагадаємо, що в його очах Андрій був чимось на кшталт морського хижака і нічого окрім відчуття явної загрози у роя викликати не міг. Чекати? Це було б нерозумно. Андрій вирішив, що, перебуваючи у постійному русі, він зможе протриматися якнайдовше. Користуючись човном як прикриттям, він уникав прямого удару, лише кілька разів пропустивши кілька різких болючих розрізів.
У Андрія з’явився план. Оскільки човен був надзвичайно легким, добре його розкрутивши, можна було спробувати ударити ним у скло акваріуму. Самому це було б не під силу. Але у битві з роєм, він час від часу хапав корабель за виступаючі частини і зрештою рой почав неусвідомлено сприяти цьому. Свідомо та несвідомо їм вдавалося кілька разів навіть перекидати човен і зрештою вдарити ним з усієї сили у стінку акваріуму.
Скло тріснуло. З тріщини бризнула вода. Екран човна теж було розбито. Дві озлоблені акули кинулися до тіл Дені Стока та останнього щасливця – водія. Аврора не стала чекати наступної. Швидко рухаючись у напрямку великої тріщини, вона раптом відчула, що чиясь рука тягне її за собою. Не знаючи, хто це, Андрій рятував чужу незнайому дівчину.
…….
Між тілами все ще живих акул, дельфінів, Андрієвого супротивника – роя, двоє відчували себе щасливими …. Андрій швидко перетворювався у людину. Він лежав на холодному мокрому дні акваріуму, не розуміючи спочатку, хто насправді схилився над ним. Хто ця напівгола, чомусь дуже схвильована, незнайома дівчина? Її видали очі. Знову ці очі – великі – великі, глибокі наче космос ...
- Я тебе знайшла, я тебе знову знайшла …
- Авроро, я навіть не знав, що це ти … Я ні на мить, навіть там у глибинах океану не забував про тебе . Ти мені завжди допомагала …
- Ти теж зі мною … постійно зі мною. Може хоч у цьому світі нам дозволять побути разом.
- Я думаю, що ні, Авроро. Моє тіло починає тремтіти. Я впізнаю це відчуття. А тобі потрібно ще змінити цей світ. Але я щасливий, Авроро … просто від того, що ти є, що ти існуєш …
- Я знову тебе знайду, Андрію … Десь там, далеко … Десь там у світі, де будемо лише ти і я …
- Так, Авроро …. Лише ти і я …
...........................................
Що є твоїм раєм? Знаєш чи не знаєш?
Нею ти вмираєш, нею оживаєш,
Заплітаєш ноти у букет мелодій,
Може ти чаруєш, може просто злодій …
Що є моїм раєм? Всі близькі навколо,
І мені не в радість бути просто соло,
Заплітає віршем у букети осінь,
Уся пожовтіла і розплела коси …
Що є нашим раєм? Десь місток маленький
Тут попід зірками стоїмо близенько,
Десь далеко війни і буденні справи,
Десь далеко долі бурі і заграви …
ID:
894650
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.11.2020 14:00:12
© дата внесення змiн: 15.01.2021 21:15:07
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
