|
У цьому світі для Андрія все було новим. Тіло, вкрите дрібною лускою, надміцний хвіст, дихання через отвори на спині і добре захищені чимось прозорим очі. Спочатку все викликало неймовірний дискомфорт. Рухатися було складно і якось незграбно. Але Андрій адаптувався. У нього не було іншого виходу.
Цей світ внизу був доволі простим, але лише на перший погляд. Оздоби з коралів, кольорового каміння, неймовірне суцвіття чогось дрібного живого і постійні заклики дельфінів до подорожей. Це ставало захоплюючим …
Оголені тіла родичів дуже швидко спліталися перед очима. Лише б серед них не виявилось когось в статусі дружини?! Це турбувало і навіть дещо лякало.
Гроти внизу слугували чимось на кшталт міста. Хоч Андрієві здавалось, що місто наче мігрувало по дну, не зупиняючись на надто довгий період часу в одному місці. Але це було хибним уявленням.
Там унизу було джерело тепла. Це тепло було необхідним для новонароджених роїв. Саме так Андрій назвав їх спочатку про себе, оскільки в русі ці над швидкі люди – істоти чимось нагадували рій.
Основною цінністю була свобода пересування. Той, хто провинився,позбавлявся цієї свободи. Він змушений був харчуватися у долині зліва. Зрідка туди запливала якась поживна риба. Але іноді воїни Гери зганяли у долину якусь випадкову стаю, що дозволяло умовним в’язням робити запаси.
Андрій дізнався, що десь глибше існують цілі підводні міста, набагато більші, ніж це дрібне поселення. І там є щось схоже на електромобілі чи навіть аеромобілі. На останніх можна було вилітати з води і бачити зірки. Хоч з води теж було видно зірки, але це замутнене видовище мало чим нагадувало людське зоряне небо.
Діти виховувалися спільно, хоч десь раз на місяць у них передбачалася подорож з батьками кудись у яскраві глибини. Ворогів не було. Когось схожого на акул Андрій не бачив ні разу.
Ніхто ніколи не говорив про сонце, але усі знали про важливість джерел тепла унизу. Як Андрій здогадувався, це були працюючі вулкани. Вони підігрівали воду і дозволяли роям спускатися на значні глибини.
Адель була його другом. Це був дельфін, що крок за кроком наслідував Андрія. Дельфін наче читав усі його думки і намагався допомагати знаходити відповіді на запитання. Іноді він це робив доволі дотепно, жартуючи наче шкільний товариш.
Адель теж мріяла про глибини. Там унизу було щось, що притягувало до себе, нестерпно манило. Щось невідоме і дуже важливе, що потрібно було дізнатися. Але вони були далеко від міста, вони не знали, як збудовані ці надміцні обігріваючі костюми. А тому лише невесело поглядали у бік чомусь світлого, а не чорного дна.
……………………..
Життя навколо вирувало. Іноді повз пропливало кілька роївських жінок, швидко обертаючись у воді і можливо у цей спосіб намагаючись привернути увагу Андрія. За інших умов це мабуть неабияк би тішило його самолюбство, а може він б намагався аналогічно сподобатись комусь з цих фантастичних створінь. Але Андрій розумів, що, як завжди, він тут має свою якусь важливу функцію. І йому потрібно було її усвідомити.
Вчора він бачив підводний танок, навіть щось на кшталт концерту та театр дельфінів. Це було неймовірним і мабуть найоригінальнішим видовищем за усі його подорожі.
Дар був кимось на кшталт голови громади. І чомусь завжди дуже приязно ставився до Андрія. Можливо, вони були родичами, а можливо друзями. Андрій не мав принаймні поки що кого про це запитати. Дара дуже турбувала невідомість того, що робиться у низу. Він пробував отримати кілька захисних костюмів для таких подорожей, але йому не вдавалось. Існувала наче якась заборона на це. Вони не знали, що з тих, хто спускався униз, жоден не повернувся.
……………………………
Температура води все більше і більше зростала. Андрій припускав, що наближалося виверження котрогось з вулканів. А може і щось інше … Його друзі та знайомі почали почувати себе все гірше. Пропадала жвавість, на тілі з'являлись небезпечні сліди якогось зараження.
Йому вдалося здобути необхідний костюм. Потрібно було спускатися. Адель трималася поруч лише перші кілометри. Далі середовище ставало надто не дружнім для неї і вибухнувши в Андрієвій голові цілою симфонією обурення дельфін повернув назад.
Те, що діялося внизу, неабияк здивувало і … обурило Андрія. Кілька підводних човнів вдало розмістилися між морськими океанських скель. Внизу стояв атомний реактор. Радіаційна вода щедро зливалася у різні боки без будь – яких переживань за долю жителів океану. Як видавалось, роїв тут ніхто не вважав за людей чи за інших вартих уваги істот.
Знайома картина з минулого та ще й у яскравому світлі.
Коли Андрій підплив ближче, з одного з кораблів вистрілили сіткою. Чергову велику рибу було спіймано. Тіло роя затягнули у найближчий корабель.
……………………………….
Андрій лежав між океанських рослин, риб, якогось чудернацького каміння. Так виглядало, що люди просто залишили його задихнутися. Якби він був звичайним роєм, це б давно сталося. Але так не було ...
Зворотна трансформація проходила доволі швидко. Андрій знову ставав звичайною людиною.
В його голові виринали ідея за ідеєю. Знищити реактор? Це було неможливим. Та й сил однієї людини для цього було явно замало.
Пояснити, з ким люди мають справу тут унизу?
Чи він вірив, що їм можна це пояснити … ? Невже, маючи таку техніку, тривале спостереження не дозволило б їм виявити розум у роїв, почуття, … Та й чи не час згадати про природу, як таку …
Ні … єдиним шансом було попасти на поверхню і знайти там людей, здатних на таке розуміння. Йому потрібна була допомога.
Залишалось шукати вихід. Андрій терпляче чекав на хоча б якийсь транспортний засіб, який б прибув на корабель. Вони ж отримують звідкись воду, їжу, зрештою листи …
І така нагода трапилась …
..........................
Аврора стояла біля вікна. Що ж, її теперішній екстравагантності позаздрила б не одна жінка. Хоч ні, про це слід говорити не так. Попередниця Аврори була явно націлена на те, щоб вражати чим більше чоловіків. Не мало залишитися жодного не переможеного і не захопленого. Та і як це могло не статися, якщо батьком був президент найсильнішої у світі держави …
Колись чудовий актор, що самостійно виконував каскадерські трюки, а сьогодні політик, що не уникає жодної серйозної суперечки чи конфлікту. Більше того, за ним закріпилась слава улюбленця долі … Тому що у всіх цих суперечках він перемагав.
На жаль, Дені Сток не звик озиратися назад. У нього не було оцього жалюгідного співпереживання. Та й виборець, мабуть, за такого б і не проголосував. Виборець хотів сильну особистість без комплексів. Ринкові індекси росли, компанії показували небачену раніше прибутковість, а любителі шоу могли побачити все, навіть гладіаторські бої підводних іхтіандрів. Тепер це стало модним.
Кажуть, упіймали одного такого недавно ... Вижив на кораблі без води. «Треба буде подивитися» ….
Єдиною слабкістю Дені Стока була його донька Джейн. А може просто успішним активом. Ця світська левиця чи може світський дракон знала все про всіх чоловіків. А тому вчасно підказувала чи опускала на людях умовного ворога.
Аристократична зовнішність для одних, розпещеність для інших, солодкі посмішки для усіх разом …. І актив працював, як жоден інший.
Дівчина користувача необмеженою довірою …. І навіть владою. Якщо б вона раптом захотіла запустити ракети у якусь країну, то вона б могла це зробити запросто. Якби їй сподобався інший президент, то і це б не було проблемою.
Але Джейн щиро вважала, що її батько - це її актив. І що це саме вона ним маніпулює. Ось в таке чудове створіння і потрапила цього разу Аврора.
Її щойно попередили, що батько забирає її через годину на бій іхтіандрів. Аврора поки що не знала, хто це. В її уяві це принаймні не мали бути люди або схожі на них істоти.
На превеликий жаль, вона помилилась. Якби ж вона знала, кого їй доведеться побачити за таких умов …
………………………………………..
Приміщення, де ховався Андрій, раптом знову почало наповнюватися водою. На щастя, остаточної трансформації так і не відбулося. На Андрієвому обличчі вже явно проглядалися людські риси, але здатність дихати у воді він не втратив.
В кімнату увійшло двоє.
- Ну ось, я ж казав, що це серйозний екземпляр. Хороший подарунок президенту.
- Так, цей зможе протриматись кілька боїв.
Тіло Андрія поклали у спеціальний резервуар, наповнений водою, і відправили на поверхню. Він і не збирався протидіяти цьому, що дещо дивувало оточуючих. Такої покірності вони не зустрічали раніше. Щоб не видаватись підозрілим, Андрій спробував вирватись кілька разів, що зрештою усіх заспокоїло. Їм і в голову не могло прийти, що він розумів їхню мову.
……………………………………..
Раніше бої гладіаторів уявляли як величезну арену, охоплену глядачами. І там на цій арені відбувалася битва за життя. Зараз це все було по іншому. Глядачі сиділи у центрі. А навколо них був розташований величезний акваріум з хижими рибами та випадковими дельфінами. Туди у це середовище вкидали нового іхтіандра чи роя за визначенням Андрія і до нього накачаного спеціальним наркотиком попереднього бійця – переможця. Наркотик трансформував новоприбулого в очах такого роя в звичайного хижака, загрозу. Тож бій ставав гарантовано цікавим та захоплюючим.
У президента був привілей. На невеличкому підводному човні з донькою та охоронцем вони підпливали найближче до місця битви, смакуючи кожну деталь та мить поєдинку.
ID:
894285
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.11.2020 19:35:47
© дата внесення змiн: 15.01.2021 21:14:32
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікаво, яка ж трапилась нагода? 
