Завтра не зовсім звичайний день. Завтра день вибору. Хоч це слово не зовсім підходить для опису дійства, що відбувається з нами майже щомісяця. Так, щомісяця. Це найвище досягнення демократії. Щомісяця у напів електронному мозку раптом відключаються усі віртуальні сервіси і на екрані висвітлюються десять чи двадцять для когось суттєвих питань. Іноді аж надто суттєвих. Але людина так поспішає повернутися до своїх віртуальних забав, що дуже швидко з якихось неусвідомлених нею міркувань чи під дією якихось невидимих поштовхів виставляє зірочки саме навпроти конкретних варіантів. Минулого разу А555 вирішив, що просто не братиме в цьому участь. Просто заставить себе не поставити нічого. Вирішив думати про щось хороше, наприклад, про той чудовий час у дитинстві, коли світ лише утішався електронними іграшками, звичкою була прогулянка з батьками у парку, подорож у гори чи ігри з сусідськими дітьми на широкому подвір’ї. Тепер це товари розкоші, які собі можуть дозволити лише обрані чи найбільш ефективні. Хоч йому здається, що це стало прерогативою ще у дитинстві усім відомих кланів. Але у нього немає більше можливості це перевірити. Немає рівня доступу. Віртуальність поступово замінила собою реальне життя і іноді вона не видавалась аж надто відразливою. Але примусовий вибір ставав для А555 все більше схожим на якесь знущання над гідністю. Так, він все ще пам’ятав, що таке гідність. Минулого разу А 555 чи просто А старався згадувати дитинство. Його спогад постійно переривався деталями рекламних роликів, стовпчики кодів чи двійкового запису вривалися у такі дорогі і дещо вже витерті картини з минулого. Власне, дозвіл на з’єднання мозку з комп’ютером він дав тому, що сподівався на збереження саме цієї найдорожчої для нього частинки своєї пам’яті. Це називалося «почати жити у хмарі». Потім про себе почали нагадувати так звані капітани хмари, що спочатку радили , а потім вимагали конкретних рішень, конкретної поведінки і нарешті конкретних думок. Дещо пізніше А втратив своє прізвище за непотрібністю, а надто довге Анатолій стало просто А. Минулого разу йому не вдалося. Кадри дитинства були просто тимчасово заблоковані і якоюсь програмою всупереч його особистій волі усі позначення опинилися саме там, де і радили рекламні ролики. Після цього організм було заповнено відчуттям штучної ейфорії і чимось схожим на щастя. Лише через кілька годин систему А було розблоковано і він зміг відчути своє чергове фіаско.
Завтра чергова спроба. Створено з десяток додаткових папок з пам’ятю дитинства. Відключено усі платні сервіси штучного щастя. А вирішив боротися.
І ось це завтра настало. У момент початку електронного голосування на екрані А раптово з’явилося повідомлення системи: «Аналіз капітаном хмари вашого психічного стану став підставою заборони вашої участі у голосуванні. Бажаємо вам швидкого відновлення здоров’я».
«Хоч так», - зрадів А і знову занурився у світ віртуальних подорожей. Сьогодні його чекала чергова пригода на далекій планеті. Тут були лише звичайні комп’ютери, усім дозволені парки та сквери, не віртуальні школи та спортивні змагання. На вибори можна було ходити і без будь – якого особливого сенсу обирати найбільш усміхненого чоловіка чи жінку, що вчергове обіцяли щось важливе. А знав, що це така ж нісенітниця, як і його реальність, але йому важливо було відчувати себе обираючим.