МК
прощаємось... заочно... без образ,
хоч і заочно, але очі - долу...
прощаємось у сто не перший раз
і гасне день раптово чи... поволі,
і гасне день, і мерехтить екран,
підморгує грайливо чи... глузливо,
та ні - байдужий, і до нас, й до ран
оте високих технологій диво
і гасне день, хоча іще не ніч,
і холодом шугає поза плечі,
і камінь котиться з безсилих пліч
та падає на серце... недоречно
цвірінькають завзяті горобці,
все вихваляють горобине щастя,
купаються в туманнім молоці
й не знають, що ще кожному воздасться
прощаємось... заочно... кілька фраз...
вібрують пальці по клавіатурі,
розписують під чийсь німий наказ
сторонню волю в нашу партитуру,
прощаємось... заочно... і брехня
відчутна і за сотні кілометрів,
насмикана бездумно й навмання,
немов затяжки на старому светрі
прощаємось... і справді гасне день,
і знов тремтять в очах солоні стрази,
оте прощання - це така мігрень...
прощаємось, щоб знову бути разом
Чуттєвий вірш... Найбільше сподобався останній рядок. У ньому - все... 
