Я осені красу не споглядаю,
А п’ю її, мов трунок чарівний,
Люблю, як сонце хмари звеселяє,,
Як гублять верби листя у човни,
Що на воді зосталися від літа,
Як вітер хвилею у бік потрухлий б’є,
Як моляться воді вербові віти,
І кожне дерево у жовтому кольє.
Люблю, як марево зачепиться в долині
І кличе мене в обійми свої,
Як чепуриться до зими калина
Й колишуть небо жури-журавлі.
Люблю берізок свіжу позолоту,
Дубів старих бурштинову печаль,
Красу утаємничену болота,
Нору чиюсь, забуту у корчах.
Я осені красу не споглядаю ,
А нею дихаю, впиваюсь і живу,
Люблю, коли дуби плоди скидають
І п’ють не воду – неба синяву!
3.08.2020.
Ганна Верес (Демиденко).