Не спопеляй жертовний камінь очманіло,
Поглянь, як ще палає переддень,
Вдихни життя миттєвості так, сміло,
По закутках не смій ховати день.
Чом бачиш й чуєш інших... не мене,
Пірнаєш в грішність холоду й тривоги,
Оглянься! Й вечір холоду мине -
Собою будь... В собі й знайди дороги.
Оголені, і жалість, і кохання,
У них твій вибір - бути, щоб горіти,
У вересневу ніч неси зізнання -
В людське кохання падай, щоб зомліти.
Хай тільки місяць відповідь шукає,
В його уяві вірність лиш на двох,
Любов стели у пишному розмаї -
В кохання не впусти чортополох.
(С) Леся Утриско Воробець
Палає переддень! А завтра спопелятимеш жертовний камінь в порох очманіння?
Співай! Встигай надихатися хмелем! Не намагайся каструвати осінь, ховаючи по закутках жалю своє осердя!
Поради легко роздають он ті, що лише біля тебе, а не з тобою! Проте не видиш ти тепер обабіч себе…
І вкотре оп’янілий вечір спрагло п’є холодні роси разом з тобою, без прагнення змінити себе в собі…
Повір! У нього, як і в кожного із нас йде боротьба між тим ким бути й з ким? А нині місяць оголює у нас жалість і кохання…
– Місяцю! А як у людей? Що в житті перемагає? Жалість чи кохання? – запитав вечір вересневий…
Серпастий усміхнувся і відповів, – перемагають завжди ті емоції, які людина вирощує в собі удвох, розумієш?..
Удвох…
16.09.2020
Петро Кухарчук
