я йду божевільна, спашіла й хвора, твоя мовчанка вдаряє в спину. я хочу здертися на цю гору - і чхала я, що на ній загину, гора сильніша за мене, яра, сміється первісною луною. мене окутує сива хмара, і я не бачу, чи ти за мною. читаю наші листи крізь зорі, як заповіт - безжиттєво й лунко. я чую, мова моя прозора, я бачу, кроки мої - малюнки на вкритих мохом правічних скелях. я йду, бажання моє - первинне.
ти біля підніжжя тримаєш келих з вином і зиркаєш на годинник - коли вже сили її полишать, коли вже голос її ослабне. а я читаю листи, як вІрші - наспівно, болісно, хрипко, звабно. я мушу здертися на цю гору, а задля цього всяк засіб гожий. ти слухай, слухай мене... і вторуй. ти ж як дві краплі на мене схожий.
хай стільки болю уже пролито;
ти скеля.
візьму тебе - не руками.
листи читаю, немов молитви -
і кожна літера
ріже камінь.
пафосно)
зауваження: кажуть так: "ти схожий на мене, як крапля на краплю" або: "ми схожі, як 2 краплі води", а у вас – змішування, неприпустима контамінація