Гаптує осінь килими чарівні,
Встеляє землю золотим руном –
Ступає величаво, мов царівна,
Її не підганяє метроном.
Стрічають її горді чорнобривці,
В поклоні перед нею квіт жоржин,
І лиш сосна не хоче підкориться,
Хоч і стоїть від неї за аршин.
Клекоче небо сумом журавлиним,
Без них зажуру п’ють луги й поля.
Ген багряніє сукнею калина,
Дощем не раз умилася земля.
Неначе скло, прозорі води стали,
Пливуть по них хмаринки-двійники.
Вдяглися ранки в росяні кристали,
Турбують тишу лісу грибники.
20.06.2020.
Ганна Верес (Демиденко)
