|
#1
Я була самотнім човном в бурхливому морі.
Воно мене гойдало, підносило, але міцно тримало в своїх руках, плекало.
Мої весла напилися водяних атомів, наші молекули поєдналися і ми обмінялися кодами. Я сама була водою, яка ледь нагадувала щось людське. Ми були дивакуватим подружжям, геть різним, але таким цілісним, яке знало одне одного дуже давно, всі звички, всі похибки і все найсокровенніше. Тепло стосунків, яке розливалося шкірою та свідомістю.
Човен з моїми очима прямував до височезних кам'яних велетнів, які купалися в Сонці Заходу. Подихи хвиль підхоплювали вечірні ліхтарі, синява тьмяніла, співаючи мантри.
Так швидко небо летіло в хвилях, що птахи згубили орієнтир і море стало їхнім новим небокраєм, новим етером, де крила, мов двигуни, працювали на повну, але не відчували втоми.
#2
Пташина, не вміючи їздити на велосипеді, вдала, що її лапки це колеса і почала ними стрімко перебирати у воді. Морський велосипед тримав її на плаву, вона розмахувала крилами. Від неї, наче квіткові пелюстки, розквітало багато хвиль.
Пташина була радісна, посміхалась Сонцю та вдихала морські прянощі на пам'ять.
#3
Коли Воно приземлилось на нову планету, то оніміло в незрозумілій емоції: все тіло, мов огорнув пекельний змій, який спершу не дозволяв рухатись. Повітря настільки стало неживим, що Воно ледь акумулювало сили, берегло повітря в грудях, хапало його як риба воду - не звикло до такої температури.
Перші години намагалось осягнути цю зміну, прийняти її, злитися з нею і не могло знайти слово. Слово, яке описало б це нове відчуття. Довго вештаючись в своїх думках та асоціаціях дійшло висновку, що точного опису не знайде. Занадто воно чуже і незнайоме.
—"Громіздкий фен, який розпечує моє тіло з голови до ніг чи то облизує?..
—"Чи то така ніжність?" - подумало Хтось третє.
...
А тоді прийшло те відчуття, прийшов той істинний опис! Вона його пізнала достеменно і знала як назвати:
— Це немов ти входиш у величезну гарячу мочалку з високою вологістю і вона тебе окутує. Яка ж вона здоровенна! І така дивна.
#4
Вони несамовито мчали на побачення з Ним, боялись спізнитись, втратити його очі з горизонту, так і не познайомившись наживо.
...
Встигли!
І не могли намилуватись тим Сонцем досхочу: воно пірнало з гори в гору, вистрибувало з-поміж хмар, розкидувало своє золоте волосся в наші руки, хизувалось ним.
...
Вона збирала всі Сонця планети в свій дорогоцінний сховок, немов наймиліші скарби, які можуть бути подаровані Всесвітом.
І робила з них намиста.
В той день на її груди впало дев'ятнадцяте Сонце і було найтеплішим з усіх. Зорю рідного краю тримала ж у Серці.
#5
...риби плавали Морем, наче птахи летіли Небом. У них була одна пара плавців-крил-хвостиків на двох. Здавалось, що вони родичі паралельних Всесвітів. Мінялися, коли їм було завгодно: хтось блукав Небом, а хтось омивав тіло Морем, змінювали свою одіж з пір'я на луску та навпаки.
Хтось співав пісні Сонцю, а хтось мовчав колисковими Воді.
Серця билися в такт і замовкали, коли приходив Час.
Очі бачили Світло і Темряву.
Душа ж прагнула жити і боролась за кожний подих.
Синхронно.
(с) Ольга Баландюх, 14.08-24.08.20, Туреччина
ID:
887273
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Пейзажна лірика й вірші про природу
дата надходження: 29.08.2020 11:00:35
© дата внесення змiн: 31.08.2020 00:19:34
автор: Ольга Баландюх
Вкажіть причину вашої скарги
|
