Єдина моя, рідна Україно,
Що стало із тобою в ці роки?
Тебе багату, гарну і єдину
Розтягують на дрібнії шматки.
Роками з тебе соки як вампіри
Висмоктують без впину і турбот
Ті люди, що зовсім не знають міри
Під прикриттям і віри і чеснот,
На кожнім кроці від своєї неньки,
Замість бажань підставити плече,
Відрубують як не мішок то жменьку
Твоєї плоті жадібним мечем.
Багато років кров тече рікою!
А що там ріки... не знайти слова -
Зробили люди кров твою брудною,
Спустивши в воду бруд свого єства.
Зрізають коси всі твої зелені,
Тваринам лісу залишивши пні,
Збагачуються, ривши лісу землі,
На хвойних сльозах - диво бурштині.
Твоє повітря вже давно не чисте,
Ліси і не дрімучі й не густі,
Калини менше в гарному намисті
І чорноземи вже давно не ті.
Копають, ріжуть, продають, вбивають,
Бо ти для них лиш блага джерело
Своє майбутнє в то́бі не вбачають,
Не розвивають місто чи село.
І, насмоктавшись соків твого тіла,
Зникають з тебе у других краях,
Хай їдуть геть, як ти того хотіла,
І згине слід їх на твоїх стежках.
На зло усім не зникнеш ти нікуди,
Твої резерви ще не знають меж,
Якщо ж тебе не з’їли ці паскуди,
То значить, з богом, ти ще поживеш!
