У двадцять літ - якраз на виданні,
Встигала все робити і любити.
І в той момент здавалося мені,
Що цілий світ я зможу підкорити.
Моря і ріки я перепливу,
І гори зрушу (звісно, якщо треба)
Я тішилась, що на землі живу,
А мріями торкалася до неба.
...Спливали ночі і минали дні,
Згасали в буднях радощі кохання.
Волошки, маки в серпні на стерні
Несли в собі печаль розчарування.
...Та плакати мені не до лиця,
І я не звикла опускати руки.
Життя - це шлях з початку до кінця,
Все по спіралі - радощі і муки.
Життя - це книга, в кожного своя,
І кожен пише долю, як зуміє.
Барвисту сповідь написала я,
По - іншому не хочу і не вмію.
Я бачила, як падала зоря,
Що сходила і сяяла для мене.
Поля, степи і ріки, і моря,
Для мене все - святе і сокровенне!
Я маю невичерпне джерело,
Як поділюсь, то - "аз мені воздасться".
Я вдячна, що в житті моїм було
Таке велике і маленьке ЩАСТЯ!
Дякую! В українських жінок є так багато спільного... Гарного Вам літечка! 
