Потяг №...надцять, відправлення о п"ятій нуль три, коли ніч - осіння, насичена і просочена туманами ніч - поволі відповзає кудись на захід. Вокзал провінційного містечка світиться ліхтарями і крихітним нехитрим табло повідомляє про рух потягів.
Ось і потяг. Я забула - дірява п"ятиранкова голівонька - документ, що підтверджує мою скорцюблену і промерзлу особу - божечкуслава, байдужому од втоми провіднику достатньо квитка. Він мовчки пропускає мене у теплий, ледь освітлений вагон. Швиденько - доки провідник не схаменувся - застрибую на свою полицю - верхня, із номером "шість". Встигаю помітити на нижній полиці пасажира, який спить, вкритий синім казенним укрзалізничним матрацом - а то ще така цінність, що ай! - такого роду злочини зазвичай вельми засмучують провідників, надто коли у проїздному документі ні слова про оплачену постіль... На підлозі стоять міні-слонами грубі брудні черевики, поряд - пласкими масними млинцями - брудні шкарпетки.
Засинаю.
Ранок у потязі. За пів-години - кінцева станція. Спускаюсь вниз. На вагонному столику два квитки. На одному з них - моє ім"я та прізвище, на другому встигаю мимоволі прочитати - Іван Глинка.
Іван Глинка вилазить з-під неоплаченого матрацу мов ясне сонечко - усмішка немовлятка робить Івана Глинку схожим на доброго діда Бога з обкладинок дитячих молитовничків... Іван Глинка - сивий благовидий дідок - біла борода, голубі очі, босі ноги. Він сідає, хвилиночку сидить, а тоді встає, дістає звідкілясь пожмакану шапку і рушає босоніж по вагону крізь густі аромати ранкових вагонних вбиралень, благенької розчинної кави, варених яєць та випадкових розмов інших пасажирів. За хвилин десять повертається. В шапці у нього - кілька дрібних купюр та жменя веселих монет. Бог Іван Глинка Саваоф вдоволено підморгує мені, витрушує свою здобич і перераховує. І думається раптом " Розминка у теплому вагоні перед довгим, холодним і невдячним жебрацьким днем у великому місті пройшла успішно..."
Іван Глинка натягує на себе подерту і сіру гору шмаття, яке колись було курткою, на босі ноги - брудні шкарпетки. Шкарпетки смредять. Потяг зупиняється. Кінцева. Іван зав"язує верьовочки старих шкарбунів і зникає у дверях вагону.
Фінал.
