Нам є чим кожному хвалитись,
та тільки ж хваляться не всі.
Не варто воду в ступу лити, –
постануть всі у всій красі,
коли душа гайне на небо
й лишаться справи на землі.
Тож вихвалятися – ганебно,
в столиці ти чи у селі.
Були ж такі, що владу мали
і славу – і таку, й таку.
Які хвалителів наймали,
здіймалися, як в літаку.
Вони так високо літали
у вирі пафосних ідей!..
А пам’ять гасла та й розтала,
не світить бо серед людей.
Покращення життя ще вчора
нам обіцяли… брехуни.
Роби добро або нічого.
Гей, самі ті!
Та де ж вони?
Стривай, пронирливий вельможа,
якого совість не шкребе.
Хвалитись, звісно ж, може кожен,
та чи хвалитимуть тебе?
Колись у дитинстві нам казали: - Не хвали себе сам, роби так, щоб інші тебе похвалили.
Зараз часи змінилися, скромність не в пошані, хто сам себе вихваляє - піариться - той на виду. На жаль.
З повагою,
А результат хвальців високих -
всі мрії наші поховать,
обіцянки враз забувать,
украсти більше й заховать...
Та все ж прийдеться лицемірам
всім перед Богом поставать!
Мудро, вчасно і актуально, Олександре.
