Світлої пам'яті моїх батьків
– Бачиш, мамо? Квітень сіє пелюстками.
І вже вишня, тату, скинула фату.
Відчуваю, рідні, що ви зараз з нами,
Бо земля і небо стрілись у танку.
З полонин небесних ви зійшли додому,
Сповільнивши раптом нелегку ходу.
Тин старий в зажурі похиливсь додолу.
Лавка проронила дощову сльозу.
– Тож присядьте, любі! Відпочиньте трішки!
Натомила надто вас містична путь.
Вам, напевно, важко добиратись пішки,
Бо зболілі ніжки, мабуть, так печуть.
– Бачите? Тюльпани задивились вгору.
Певно, виглядали з райських вас доріг.
Рясно так розрісся, як пішли ви з дому,
Розпустивши крона, престарий горіх.
– Гляньте на подвір'я! Ось прийшли онуки!
Вже зросли з роками, в них своє життя.
Все змінилось з часу нашої розлуки
І назад немає більше вороття.
– Пригощайтесь, про́шу! Ось свячені паски!
Їх для вас, рідненькі, з радістю пекла.
А ось там цукерки! – Ви беріть, будь ласка!
Бо ось, ось погасне воскова свіча.
Спозаранку встану з першою зорею.
До воріт небесних вас я проведу!
Небо в поцілунку зійдеться з землею.
Лавка знову зронить дощову сльозу.
24. 04. 2020 Л. Маковей (Л. Сахмак)
5/5 і в обране.
