Мов лебеді білі по площі центральній
Пливла пара зрілих людей.
Дивились довкола, за руки тримались,
Він з неї не зводив очей.
Вона ще красуня, та й він був нівроку,
Довкола каштани в цвіту…
На них задивлялись прохожі із боку,
Він вів її, мов молоду…
На їхніх обличчях світилося щастя,
Лягав цілий світ їм до ніг.
У погляді видно було те причастя,
Що інший піднести не міг.
Вони повернули й пішли до собору,
При вході наклавши хреста.
А сонце світило здіймаючись вгору,
І запах весняний літав…
Перечитувала декілька раз, насолодилася такою красою!!! Дякую вам! Прекрасна душевна поезія! 
