Самотність вона така..
Така незламна й непохитна,
Така до болю вже ніколи не твоя,
Така відверта й не тобі привітна.
Лови її ...лови в цю мить безлику.
За лезо лиш граніт на аркуш поклади
І заховай десь глибоко і дико,
І поклянись назавжди берегти.
Така м‘ягка й до болю ніжна,
Така терпка і знову не твоя ,
Така весело-сумовита,навіть грізна
І свіжа як нескошена трава.
Пручається кусається і рветься...
В політ думок вже лине в путь,
А ти..ех ти...ти ніби вже далеко,
Твої думки вже не її несуть.
І вилетить душа та десь далеко,
У хмарах ночі знайде свій прибій.
І зовсім не важливо де є рай а де вже пекло,
Бо все перемішалося у ній.
