Ми, все таки, - слов’яни до кісток!
Кістми в історії вся встелена дорога,
але ми вкотре кричимо убого:
«Героям – слава!», най крізь терни до зірок.
В нас славу здобувають в боях –
мабуть, ще від початку – від Сварога,
може, тому і рідко просять в Бога
прощення і покаяння у гріхах.
Слов’янська в нас натура і душа, -
у наших генах предки войовничі,
своє минуле прагнем возвеличить,
майбутньому ж даємо відкоша.
Слов’янські звички в нас іще живі –
найбільше любим волю і свободу,
не терпимо пригноблення народу
й тримаємо адреналін в крові.
Ми, все таки, слов’яни до кісток,
навіть й тоді, як йдем з хрестом до Бога,
бо все ж частіше ставимо в вимогах
для себе – почесті, а для дітей - достаток.
Дякую за коментар. Дай бі Вам здоровля, трясця їхній матері... 
