Давно невесело мені.
Заплющу міцно свої очі.
Тепер сміюсь я уві сні -
Вже не лякають темні ночі.
Я трохи згодом зрозумів:
(Прийшло це зовсім не одразу)
Коли я купу солі з'їв,
Щоб з серця виїло заразу.
Тепер пече та не болить,
Холоді вранці ллються сльози,
Тепер так жваво не кортить,
Повільно опадають рози.
Що не зробив, то не зумів...
Чого печаль? - Бо милосердя.
Я не шукав легких шляхів,
Прийшла любов, як одкровення.
Яка любов? Не та любов,
А зовсім друге розуміння.
Велика серця доброта
Себе простити в ньому вміння.
Я не ношу образу в собі,
Та не сміюся людям в вічі.
І хто мені відчинить двері,
Для них відчиню двері тричі.
