Село під лісом, золота пшениця,
Ріка, як змійка і кругом тини…
Лечу до нього, щоб землі вклонитись
І побувати в хаті тишини.
Моє село - це споришева доля,
Гіркий полин, що висох за селом.
Доглянуті, припудрені стодоли,
Да ластівки торкаються крилом.
Село моє – це трави й сінокоси,
Де виграють музикові хрущі.
У ньому верби заплітають коси,
І коли треба, вчасно йдуть дощі.
Цвіти, село, гуртуй свою родину,
Збирай завжди багаті врожаї.
Прости мені, мою важку провину,
Що не лишився на твоїй землі.
