Донецька земле, знаєш ти немало:
І біль розчарувань, і смак звитяг –
В 30-ті чула вікопомне: «Мамо,
Дай хліба… Я люблю тебе й… життя…»
Тобі боліли сльози материнські,
Коли у шахті чийся син лишавсь,
І хустки запинались не барвисті,
Й на шмаття рвалась удови душа.
Від вибухів ти рани заживляла,
Розгадувала довго чуже «Хайль!»…
Та нелюдським плачем враз заволала,
Коли Московія, набравшися гріха,
Синів твоїх понищила найкращих,
Тремтіла, як замкнувся Іловайськ,
Дебальцеве як захопила Раша,
Й як ДАП упав, а гімн іще співавсь…
О земле, ти обдурена Москвою
Не раз, не два, тож страх в очах застиг.
Без Києва залишишся вдовою,
Заплачуть терикони і… хрести!
16.02.2020.
Ганна Верес (Демиденко).