А життя як поле бою,
Шлях до сонця крізь туман.
Ми несемо ним з собою
Свій вантаж душевних ран.
Заповняєм світу простір:
Світлом хтось, хтось темнотою.
Душу несемо на розстріл,
То із щастям, то з журбою.
День за днем шляхом бредемо,
Перемелюємо час.
Нитку долі перетнемо -
Що лишиться після нас?!
Сперечатися не буду…
В кожного своє життя.
А чи мед, чи солі пуду,
Шовк під ноги чи стерня.
Не завжди від нас залежить,
Як зійдуться в небі зорі,
Так вже доля й намережить,
У небесній десь конторі.
Тільки знаю я напевно:
Маєм сіяти добро.
Хай не буде в серці темно,
Не торкає зла тавро.
І куди б не йшли стежини,
Світло по собі лишай.
В доброті краса людини -
Сіять світло поспішай.
Прийде час - колись година
Ляже обрієм життя.
Жодна в світі ще людина,
Не вернула звідтіля…
Тільки в згадках хтось із нами
Світлом і теплом бринить.
Забуття чиїсь паркани
Заховають образ вмить.
Світлі люди не згасають,
Світять зірками згори.
Хай життя собі минає,
Ти не стомлюйся, світи!