... Червоним маком поросли поля,
Багряна повінь затопила землю.
Стоїть посеред степу янголя,
В руках тримає обгорілі зерна.
А навкруги, куди не глянь, – краса!
Волошки неба синь п’ють пелюстками...
Лежить край ниви неживий солдат,
Кричить крізь вічність мертвими вустами.
Ніяк не може втямить янголя,
Чому ось тут, серед краси такої,
І раптом смерть, сплюндрована земля,
І нива, що засіяна журбою.
...Минуть роки, відновиться земля,
Знов заспіває соловейко в лузі.
Осушить сльози вранішня зоря,
Але не вщухне біль від втрати друзів...
Світлана Чабан.
