Підранком її підібрав раз добряк,
Додому в хустині приніс,
Та ран не вдавалось позбутись ніяк
І кликав покинутий ліс.
Він клітку коштовну гніздом влаштував,
Приносив і їжу, й питво,
Люстерко овальне для милих забав
Дарунком підніс на різдво.
І мала б співати веселих пісень,
Будити потоки життя,
Та кволо стрічала й проводила день.
Добряк теж насупленим став.
Підгледів якось, що ті рани сама
Вона роздирала до крові,
Сиділа щоранку слаба і сумна
У клітці своїй пречудовій.
Чекалося вдячності – добрі діла
Приносити мали б добро,
Та доля до нього жорстока була,
І в серце закралося зло.
Назад він підранка зимою відніс,
Лишив хижакам на поталу.
До рани припав зачаклований ліс,
Витягував болі помалу.
Весною прокинулись дружньо бруньки,
І пташка також ожила.
Лишився лиш досвід на згадку гіркий:
Добро витікає зі зла.
Гарний вiрш, Оксано. Досить цiкава, пiзнавальна така iсторiя. Це як ото ще символ з китайськоi фiософii "iнь-ян" таке теж свiдчить, що усе навколо складаеться зi свiтлоi i темноi першооснов, одне перетiкае в iнше.
А, то згадалося i фiльм ще був з такою назвою "Пiдранки", але там вже пiд цим словом не птахи малися на увазi, а дiти у военний i пiслявоенний час. Оцей же якраз фiльм:
Досить цiкава, пiзнавальна така iсторiя. Це як ото ще символ з китайськоi фiософii "iнь-ян" таке теж свiдчить, що усе навколо складаеться зi свiтлоi i темноi першооснов, одне перетiкае в iнше.
