Союз двох душ немислимий чи може
Примара вірності хитає в стегнах міру
І зворухобить в серці світлу віру,
Що хтось тобі призначений. Мій боже!
Свобода волі?! Що ж, нехай; в театрах
Готують монологи на котурнах,
Ця віра більше дух літературний,
На ділі ж дух спускається до жарту.
Ще вчора як, на сторінках роману,
Писав главу присвячену любові,
І вже за день закреслити готовий,
За день, повіривши наступному обману.
І все так далі, і тому подібне,
І страх – любов, і вигода й розпуста,
Мовчання теж любов, нехай в мовчанні пусто;
Закон в судах, але закон довіри
Двох душ немислимий чи може
Ще зворухобить в серці світлу віру,
Що хтось тобі призначений, о боже…
