Мокрий сніг періщить в обличчя,
Заховаю у ньому свій нежить.
Ти приходила із потойбіччя,
Зі старої похилої вежі.
Ти приносила щастя, у жменях.
Я з жагою свердлив твої очі.
І лилося тепло, в наших венах,
Від світанку, до пізньої ночі.
Та на жаль, все квапливо скінчилось.
Напоролась любов на ножі.
Моє серце, на друзки розбилось —
Спорожніла частинка душі...
Ти пішла, гордо дивлячись в небо.
Твоя постать без краю велична.
Та залишила лиш після себе,
Тільки сніг, що періщить в обличчя...
Добре пишете.. з кожним твором все краще 
