Мені закортіло піти випалити одну цигарку, і цигарка теж чекала поки вбере в себе запах його уст і перетворить його у дим. Я б не хотіла цього, але пригадала, що у мене в запасі тисячі його поцілунків по всьому тілу, не лише на устах. Підіймаючись з ліжка, я відчувала, як він дивиться на мене, як він звівся на лікті, повільно підіймаючи кутики своєї усмішки, дивлячись на мою оголену спину, а потім на груди, на те, як одягаю на себе його футболку, він дивився на мене, як на рідкісну зірвану квітку, як на свій власний тріумф, перемогу. Мої сідниці відчували легкий доторк легкої тканини, яка була просякнута знайомим мені запахом, ноги ледь човгали в домашніх величезних важких чоловічих тапцях. З брудним волоссям, зі сонним обличчям ліниво попрямувала на балкон, аби холодне повітря огорнуло мене і розказало, що йому снилося, а я розказала, що снилося мені. Було дивне відчуття комфорту, якого раніше не відчувала поряд з чоловіком. Цей комфорт був у всьому. Його квартира повністю відображала його самого і сильно сподобалась моїй творчій натурі. Вітальня була обклеєна старими поцвілими шпалерами, від яких йшов запах чужого минулого, але те минуле чомусь видалось мені затишним. То був, як окремий вид мистецтва – страшний папір, який огортав усі стіни приміщення. Навіть не уявляю, скільки ті шпалери бачили до мене людей, скільки бачили його тріумфів і чи вони так само привітно всміхались моїм попередницям. У кутку стояв самотньо невеликий стіл, на ньому і на темно-коричневих полицях де-не-де виглядали книги. Я доторкалась подушками пальців до всього, що бачила. Аби запам’ятати. Мою увагу привернула нічим не примітна кухня, яка вміщувала в себе максимум троє людей. Вона була досить маленька з пошарпаними, роздертими меблями, наповнена брудним посудом, але чомусь це завдавало неймовірної незрозумілої втіхи. Тут кортіло кожного разу варити каву, готувати млинці і читати Іздрика під тихий шум радіо. Я пальцями намагалась закарбувати кожну подертість, непропорційність, недосконалість. Проводила вказівним пальцем по жовтих і змарнілих шпалерах, по запилюженій картині, по липкому від якоїсь рідини столу. Усе це наповнювало мене, і давало відчуття дому… Мені подобалася його квартира. В ній не було дорогих меблів, але навіть якась невідома неохайно написана картина, на якій було зображено незрозумілі фігури, відображала певну свою індивідуальність, а усе навколо промовляло про дорослий спокій і виваженість. Тут мені хотілось зустрічати світанки.
Я згадала, що йшла з певним наміром. Тому довго не барилась і пішла ділитися своїми відчуттями з цигаркою і привітним зимовим ранком. До кінця прокинулась я завдяки холоду. На балконі стояло два крісла, між ними – маленький столик. Вигляд на Південний Буг одразу мене причарував, я хотіла плакати. Можливо, навіть і зробила це, не хочу зізнаватись.
«Скільки здатна пробудити почуттів за такий короткий проміжок часу одна людина…». Мене перебили обійми ззаду. Забрав цигарку, затягнув один раз і викинув, знов обіймав, і ховався в моєму волоссі. Я не відчувала ніяких метеликів у животі, я не була закоханою ідіоткою – я не чекала від нього жодних обіцянок, не потребувала його вірності, його відданості, його прихильності. Хотілось просто бути і відчувати. Він міг читати в моїх очах лише вдячність, – і цілував мене знов. Я не мала усього того, про що пишуть у книгах чи показують у фільмах, я отримала поряд з ним щось своє. Вперше мене цілували, ніби «потребували» у всіх сенсах цього слова, вперше так ніжно притулялись до колін, коли я читала якісь фрагменти з книги, вперше дивилась не на мене, а всередину мене, в найглибшу частину душі, в усі куточки мого серця і дарували найвище блаженство: момент.
ID:
861564
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.01.2020 22:09:09
© дата внесення змiн: 16.01.2020 22:09:09
автор: дівчина з третього поверху
Вкажіть причину вашої скарги
|
