* * *
Стіл наш,
устелений блакитною скатертиною,
зачув вітри сніданку
і став морем.
Один берег мій, другий – матері,
а третій – батька.
З маминого берега відпливають
каравели білі хліба, молока і меду.
А з берега батькового чарка
чайкою білою злітає...
Три наші чайки зустрічаються,
вітаються скляним поцілунком.
Кришталеві їхні голоси
радість несуть смарагдову.
І у місті (далеко на континенті)
чути, дзвони радіють.
І ластівки за вікном щебечуть зичливо.
І чайки над морем кигичуть
голосами скляними.
