Не лягають слова на папір
Вони всі потонули в душі
Замулили їх пройдені дні,
Поволокою тисне усе пережите.
Щось надщерблене, інше розбите
Виросло серце, знає, вміє любити,
Та тільки вуста оніміли тепер –
Розмовляю без слів з тими, хто чує.
Світ рідних душ таки дійсно існує:
Погляд на мить і пояснень не треба –
Знає усе, відчуває, приходить до тебе
Мовчки і вчасно...тут зайві слова.
Не лягають вони на папір з-під пера:
Вуста бережуть для своїх, близьких.
А сенс кричати для чужих та глухих,
Якщо серця, а не вуха не чують?