Так болить у душі… Меле роки вітряк…
Але спогади хмарами сунуть.
Не забути всього, не забути ніяк…
А я думав, що болі ці стухнуть.
Твоє ім’я в мені поки я не помер,
Хоч літа вже назад не вернути.
Весь цей час, із ім’ям, я живу дотепер…
Бо ніяк я не можу забути.
Часом ллється сльоза, знову хмари сумні…
Вітряку мої сльози байдужі.
Ти до мене часами приходиш у сні,
Моє серце до нині ще тужить.
Отож...
